Міжнародна група науковців представила результати нового дослідження, у межах якого було створено детальну карту невидимого тектонічного розлому в районі Мармурового моря. За оцінками дослідників, саме ця структура може стати джерелом наступного великого землетрусу, що становить серйозну загрозу для густонаселених регіонів Туреччини, зокрема для Стамбула.
Ключовим елементом роботи стала тривимірна модель підземних шарів, яка дозволила зазирнути глибоко під дно Мармурового моря. Вона наочно демонструє, як різниця у міцності та еластичності гірських порід впливає на накопичення напруження вздовж Північно-Анатолійського розлому — одного з найактивніших сейсмічних розломів у світі.
За словами авторів дослідження, отримані результати значно покращують розуміння механіки розлому та допомагають точніше прогнозувати сейсмічні загрози в районі Стамбула. Туреччина розташована в одному з найбільш сейсмонебезпечних регіонів світу, де взаємодіють Євразійська, Африканська, Аравійська та Анатолійська тектонічні плити. Саме ця складна геологічна структура стала причиною численних руйнівних землетрусів упродовж історії. Одним із найтрагічніших прикладів є землетрус в Ерзінджані 1939 року, який забрав життя понад 30 тисяч людей. Відтоді вчені звернули увагу на закономірність, згідно з якою сильні землетруси поступово поширювалися вздовж Північно-Анатолійського розлому. Багато фахівців вважають, що найбільш імовірне місце наступного великого землетрусу знаходиться саме під Мармуровим морем. Ця ділянка розлому не спричиняла значних сейсмічних подій понад 250 років, що може свідчити про накопичення критичної напруги. Водночас відсутність детальних даних про внутрішню структуру розлому тривалий час ускладнювала прогнозування можливих сценаріїв катастроф.
Для вирішення цієї проблеми група дослідників під керівництвом доктора Ясуо Оґави з Токійського наукового інституту провела масштабне дослідження підземної структури регіону. Вчені створили першу повну тривимірну модель під Мармуровим морем, яка дозволяє краще зрозуміти фізичні процеси, що контролюють виникнення землетрусів. Модель була побудована на основі магнітотелуричних вимірювань, зібраних більш ніж 20 станціями. Це дало змогу реконструювати розподіл електричного опору порід на глибинах до кількох десятків кілометрів під морським дном. Аналіз показав складну мозаїку зон з різним електричним опором. Ділянки з низьким опором, де ймовірна наявність рідин, виявилися механічно слабшими, тоді як області з високим опором характеризуються більш жорсткою та стабільною структурою.
На основі цих даних дослідники припускають, що майбутні потужні землетруси можуть зароджуватися на межах між слабкими та міцними зонами земної кори або вздовж країв ділянок з високим електричним опором.