Мобілізаційна політика уряду України викликає різку критику та нерозуміння, особливо серед економічних експертів. Аналітик Олексій Кущ наголошує на непослідовних діях Кабінету Міністрів, які лише посилюють хаос на ринку праці та підривають довіру до урядових ініціатив. За його словами, спочатку урядова мобілізаційна політика сприяла тінізації ринку праці, а тепер намагається витягнути людей з тіні шляхом масових вручень повісток, що не вирішує проблему, а лише поглиблює її.
На початку мобілізаційних заходів уряд поклав відповідальність за організацію мобілізації на бізнес, що зобов’язало роботодавців не тільки повідомляти про своїх працівників, але й, по суті, допомагати з врученням повісток та організацією доставки до ТЦК (територіальних центрів комплектування). Цей тиск, що фактично зробив підприємців посередниками між державою і працівниками, призвів до небажаних наслідків. Як зазначає Кущ, компанії, прагнучи зберегти ключових співробітників, почали масово переводити їх на неофіційну зайнятість, що дозволило уникнути відповідальності перед державою, але при цьому різко скоротило надходження податків.
Недавня заява прем’єр-міністра Дениса Шмигаля про те, що 98% повісток спрямовані людям, які офіційно не працюють та не сплачують податків, викликала сумніви. За словами аналітика, такі дані не відображають реальності, оскільки велика кількість тих, хто залишив офіційну зайнятість, була фактично змушена зробити це через політику уряду.
Кущ вказує на те, що основною проблемою мобілізаційної стратегії є відсутність довгострокового соціального діалогу між державою та бізнесом. Політика, що нагадує радянську модель управління, де людей і підприємства розглядають як ресурс для досягнення короткострокових цілей, не сприяє вирішенню проблем на ринку праці. Декомунізація, як підкреслює Кущ, відбулася лише на поверхневому рівні, тоді як у мисленні багатьох чиновників все ще переважають авторитарні методи управління.
Критикуючи непослідовність дій, Кущ називає мобілізаційні заходи уряду “моторошним шараханням з боку в бік”. Політика спрямована то на максимальний тиск на офіційний ринок праці, то на спроби “зловити” людей у тіньовій економіці, без жодної довгострокової стратегії для стабілізації зайнятості та мобілізаційних заходів.
Дії уряду під час мобілізації не лише демонструють відсутність послідовності, але й свідчать про нестачу людиноцентричного підходу до формування політики, яка мала б враховувати інтереси працівників та бізнесу. Як зауважує Кущ, урядові заходи не вирішують корінних проблем ринку праці та мобілізації, а, навпаки, сприяють зростанню недовіри до держави і посиленню тінізації економіки.
