Перші повідомлення про можливе «перемир’я» з’явилися у вигляді чуток та неофіційних коментарів, які активно поширювалися проросійськими воєнними блогерами. Такий інформаційний фон одразу викликав скепсис у суспільстві та експертному середовищі, адже відсутність публічних документів і заяв на міждержавному рівні не дозволяла говорити про реальні гарантії припинення ударів по енергетичній інфраструктурі України.
Ситуація набула більшої публічності після заяви Дональда Трампа, який повідомив, що через аномально низькі температури особисто звернувся до Володимира Путіна з проханням утриматися від атак на Київ та інші українські міста протягом обмеженого часу. За словами американського політика, йшлося передусім про гуманітарні міркування та ризики для цивільного населення в умовах сильних морозів.
На цьому тлі виникло ключове питання: чи можна взагалі вважати цю паузу в обстрілах перемир’ям. За оцінкою Фесенка, майже напевно в Абу-Дабі не було досягнуто конкретних домовленостей щодо енергетичного перемир’я, хоча сама тема там обговорювалася. Якби відповідна угода була укладена, американські представники, насамперед Стів Віткофф, обов’язково заявили б про це публічно, адже після першого раунду переговорів вони намагалися продемонструвати будь-які позитивні результати. Натомість усе вказує на те, що мала місце особиста домовленість між Трампом і Путіним — своєрідна «понятійка», а не офіційна угода. Уже за добу після заяв Трампа речник Кремля Дмитро Пєсков уточнив, що «перемир’я» діє лише до 1 лютого. Це поставило під сумнів щирість намірів російської сторони і продемонструвало типову тактику Москви — видавати короткострокову паузу в ударах за серйозну поступку. Політолог застерігає від надмірних очікувань. Поточну ситуацію не варто сприймати як пролог до завершення війни чи передумову масштабної мирної угоди. Йдеться про ситуативну реакцію США на гостру гуманітарну проблему та тактичну гру Кремля навколо переговорного процесу. Подібні тимчасові «перемир’я» Росія вже неодноразово використовувала як елемент політичного тиску.
Водночас із цієї історії можна зробити кілька важливих висновків. По-перше, Трамп залишається важливим переговорним партнером для Путіна, і заради взаємин із ним Кремль готовий іти на символічні жести. Це означає, що США мають потенціал для більш наполегливого тиску на Росію. По-друге, навіть формальний і короткочасний прецедент «енергетичного перемир’я» варто використати як основу для вимоги його пролонгації та юридичного оформлення. Досвід показує, що неофіційні домовленості не працюють. У березні 2025 року подібне енергетичне перемир’я вже узгоджувалося, але через відсутність юридичного закріплення воно швидко зірвалося. Саме тому українська та американська делегації на наступному раунді переговорів мають наполягати на формалізації будь-яких угод. Очікується, що другий раунд переговорів в Абу-Дабі буде радше технічним. Відсутність Стіва Віткоффа і Джареда Кушнера, ймовірно, пов’язана з іншими зовнішньополітичними викликами США, зокрема навколо Ірану. Проте, як заявляв держсекретар Марко Рубіо, американські представники все ж братимуть участь у переговорах.
Без активного посередництва США продуктивний діалог між Україною та Росією навряд чи можливий. Поточний етап переговорів може підтримувати процес, але для ухвалення принципових політичних рішень участь ключових американських переговорників залишатиметься критично важливою.