Здоров'я

У прибережних водах Іспанії науковці вперше зафіксували мікроводорості роду Gambierdiscus, здатні продукувати токсини, які можуть накопичуватися в рибі та інших морепродуктах. Це відкриття викликає серйозне занепокоєння щодо безпеки споживання морської їжі, адже токсини, потрапляючи в організм людини, здатні спричиняти сигуатеру — отруєння з різноманітними проявами. Симптоми включають шлунково-кишкові розлади, нудоту та блювоту, а також неврологічні прояви, такі як поколювання в кінцівках, свербіж, зміни температурного відчуття та інші порушення нервової системи.

Мікроводорості Gambierdiscus належать до групи мікроорганізмів, які виробляють природні токсини, що здатні накопичуватися в тканинах риб, особливо в тропічних та субтропічних видах. Раніше їх поширення спостерігалося переважно в тропічних водах Тихого та Атлантичного океанів, однак тепер зафіксовані випадки у водах Атлантичного узбережжя Іспанії, що може свідчити про зміни у поширенні токсичних мікроводоростей, пов’язані зі зміною клімату та підвищенням температури прибережних вод.

Токсини накопичуються в рибі через ланцюг харчування: дрібні травоїдні споживають водорості, а хижі види поїдають їх. Кількість клітин у зразках коливалася від 20 до 140 на літр, і більша концентрація може збільшувати ймовірність накопичення токсинів у рибі. Проте лабораторні спостереження з Балеарських островів показали, що Gambierdiscus australes має низький рівень токсичності.

Регуляторні органи вже підкоригували графіки перевірок морепродуктів. Найбільший ризик становлять великі хижі риби, які здатні накопичувати токсини у високих концентраціях. Перед виходом улову на ринок зразки проходять лабораторні тести, і у разі виявлення токсинів продажі блокують. Фахівці наголошують, що мікроводорості не становлять ризику при контакті зі шкірою, небезпека виникає лише при вживанні зараженої риби, а термічна обробка токсини не руйнує.

Дослідники проводять додатковий моніторинг морського дна, оскільки Gambierdiscus є бентосним організмом, що росте на камінні, водоростях і морській траві. Потепління вод Середземного моря може створювати умови для виживання тропічних видів, які раніше не переживали зимові температури. Влада готується до того, що поява нових токсин-продукувальних видів може стати регулярним викликом, а систематичний моніторинг залишатиметься ключовим інструментом управління ризиками.

Молекулярні дослідження старіння вказують на те, що біологічні зміни не відбуваються плавно протягом життя, а проявляються двома яскраво вираженими піками — приблизно у 44 та 60 років. Висновки ґрунтуються на масштабному дослідженні, опублікованому в Nature Aging, де взяли участь 108 дорослих, які регулярно надавали біологічні зразки для аналізу.

Вчені проаналізували понад 135 тисяч різних біомаркерів, серед яких були РНК, білки, ліпіди та компоненти мікробіому, що дало змогу детально відстежити молекулярну картину старіння. Отримані дані демонструють, що старіння характеризується нелінійною динамікою: організм переживає значні зміни у конкретні періоди життя, а не рівномірно протягом часу.

Близько 81% досліджених молекул змінювали концентрацію на одному або обох етапах. Перший пік асоціювався з метаболізмом ліпідів, кофеїну та алкоголю, а також із ризиками серцево-судинних захворювань. Другий пік стосувався метаболізму вуглеводів, імунної регуляції та функції нирок, що може пояснювати різке зростання частоти окремих патологій після певного віку.

Попри зв’язок середини 40-х років із перименопаузою, подібні зрушення спостерігали й у чоловіків. «Ймовірно, існують інші, більш значні фактори», — підкреслила Сяотао Шень. Автори визнають обмежений розмір вибірки та потребу в ширших когортних дослідженнях. Старіння постає як фазовий процес із критичними періодами біологічної перебудови.

Всесвітня організація охорони здоров’я підтвердила попередню кваліфікацію ще однієї інноваційної пероральної вакцини проти поліомієліту типу 2 (nOPV2). Такий крок засвідчує відповідність препарату суворим міжнародним вимогам щодо якості виробництва, безпечності застосування та клінічної ефективності. Відтепер вакцина може використовуватися у межах глобальних ініціатив з імунізації, що фінансуються та координуються структурами системи ООН.

Процедура попередньої кваліфікації є важливим інструментом для забезпечення доступу до перевірених медичних засобів у країнах із обмеженими ресурсами. Вона передбачає всебічну експертизу досьє виробника, оцінку результатів клінічних досліджень і контроль виробничих потужностей. Отримання такого статусу відкриває шлях до централізованих міжнародних закупівель, що дозволяє швидше реагувати на ризики спалахів поліомієліту та зміцнювати національні програми щеплень.

Нова вакцина nOPV2 була розроблена як більш генетично стабільна порівняно зі старішими пероральними вакцинами проти поліомієліту. Завдяки цьому знижується ризик мутацій ослабленого вірусу, які в окремих випадках могли призводити до нових спалахів. Очікується, що використання цього препарату допоможе ефективніше переривати передачу вірусу та зміцнить глобальні зусилля з ліквідації поліомієліту.

У грудні 2025 року світові лідери пообіцяли спрямувати 1,9 млрд доларів на підтримку програм із викорінення поліомієліту. Мета цих ініціатив — щороку забезпечувати захист приблизно 370 мільйонів дітей у різних країнах світу та остаточно зупинити циркуляцію вірусу.

У Бангладеш підтверджено летальний випадок інфікування небезпечним вірусом Nipah, який пов’язують із вживанням сирого соку фінікової пальми. За офіційними даними, заражена жінка померла приблизно через тиждень після появи перших симптомів, що вкотре привернуло увагу медиків до серйозної загрози, яку становить цей зоонозний вірус.

Вірус Nipah належить до групи особливо небезпечних патогенів, адже здатний передаватися від тварин до людей і викликати тяжкі ураження організму. Основними природними носіями інфекції вважаються фруктові кажани, які часто контактують із соком фінікової пальми під час його збору. Саме через такі контакти напій може забруднюватися вірусом і ставати джерелом зараження для людей.

За даними ВООЗ, жінка не виїжджала за межі Бангладеш. Причиною зараження став сирий необроблений сік фінікової пальми. Відомо, що фрукти та пальмовий сік часто забруднюються слиною плодових кажанів, які є природними переносниками вірусу Nipah. Наразі під медичним наглядом перебувають 35 осіб, які контактували з інфікованою. За попередніми результатами тестування, усі вони не мають ознак зараження. У виданні зазначають, що торік у Бангладеш було зафіксовано чотири випадки інфікування вірусом Nipah, і всі вони завершилися смертю. Тим часом повідомляється про поширення вірусу в Індії. За інформацією видання Metro, наприкінці січня спалах хвороби зафіксували у місті Барасат поблизу густонаселеної Калькутти. Інфекцію підхопили троє працівників приватної лікарні, які контактували з пацієнтом із важкими респіраторними симптомами. Чоловік помер ще до отримання результатів аналізів. Вірус Nipah є рідкісним, але надзвичайно небезпечним зоонозним захворюванням, поширеним у Південній та Південно-Східній Азії. Його основними переносниками є плодові кажани, а також свині. Зараження відбувається через контакт із тваринами, вживання забруднених фруктів або сирого пальмового соку, а також від людини до людини. До основних симптомів хвороби належать лихоманка, головний і м’язовий біль, блювання, біль у горлі, судоми та дезорієнтація. Вірус уражає нервову систему, і від запалення мозку до коми або смерті може пройти лише 24–48 годин.

Ефективного лікування та вакцини від вірусу Nipah наразі не існує. Смертність становить від 40 до 75 відсотків, що робить його одним із найнебезпечніших відомих патогенів. ВООЗ віднесла Nipah до так званих пріоритетних вірусів, які потенційно можуть спричинити глобальну епідемію. Попри це, вірус не циркулює в Європі й наразі не становить загрози для України.

Вчені з Цюріхського університету вперше підтвердили, що відновлення мозку після інсульту можливе завдяки трансплантації стовбурових клітин. Результати дослідження, опубліковані Science Daily, показали формування нових нейронів та покращення моторних функцій у тваринних моделях. У ході експерименту мишам із викликаним інсультом трансплантували людські нейрональні стовбурові клітини, створені з індукованих плюрипотентних клітин. Через тиждень після ушкодження клітини ввели у зону ураження мозку. Спостереження протягом п’яти тижнів засвідчили, що більшість трансплантованих клітин перетворилися на зрілі нейрони, які інтегрувалися в мозкову тканину та почали формувати нові зв’язки.

Інсульт, який часто призводить до втрати моторних функцій та тривалих порушень мови чи пам’яті, є однією з провідних причин інвалідності у світі. Традиційні підходи до лікування здебільшого зосереджені на швидкому відновленні кровотоку, зменшенні наслідків ушкодження та реабілітації, але можливості відновити втрачений мозковий ресурс залишалися обмеженими. Саме тому результати швейцарських досліджень виглядають революційними: вони демонструють, що мозок може “поповнювати” втрачені клітини і відновлювати функції, якщо створити сприятливі умови для заміщення пошкоджених ділянок.

Крім утворення нових нейронів, науковці зафіксували ознаки відновлення судин, зменшення запальних процесів і зміцнення гематоенцефалічного бар’єра. Важливим результатом стало також покращення рухових функцій у тварин, що підтвердив аналіз ходи, проведений за допомогою штучного інтелекту.

Дослідники підкреслюють, що ці результати мають значний потенціал для клінічного застосування. Стовбурові клітини виготовляли без використання тваринних реагентів у співпраці з Кіотським університетом. Водночас було виявлено, що оптимальний час для трансплантації — приблизно через тиждень після інсульту, а не одразу після події, що може суттєво спростити впровадження терапії.

Зараз у Японії вже тривають перші клінічні випробування з використанням подібних клітин для лікування хвороби Паркінсона. Наступним кроком, за словами науковців, може стати саме застосування цієї методики для пацієнтів, які пережили інсульт.

Сучасні підлітки живуть у світі, де до звичних труднощів дорослішання додаються нові виклики: соціальні очікування, школа, стосунки з однолітками та постійний потік інформації з інтернету. Цей потік часто містить негативний контент, який може викликати тривогу, відчуття неповноцінності або навіть формувати стійке емоційне навантаження. За даними фахівців, близько чверті дітей у віці від 13 до 18 років стикаються з різними психологічними проблемами, а половина психічних розладів проявляється саме у підлітковому віці, після 14 років. Окремим фактором ризику є психотравма — подія, що виходить за межі звичного досвіду і може спричинити довготривалі наслідки для психіки.

Підлітковий вік характеризується швидкими змінами: гормональними, фізичними, соціальними та когнітивними. Дитина прагне знайти своє місце у світі, сформувати ідентичність, здобути незалежність. У цей період зростає потреба у підтримці, але одночасно зменшується готовність ділитися переживаннями з дорослими. Саме тому важливо звертати увагу на поведінкові сигнали, які можуть свідчити про внутрішні труднощі.

Визнати, що дитина має психологічні труднощі, — це перший і найважливіший крок. Варто спокійно поговорити з підлітком, вислухати його без осуду і не перекладати на нього власні страхи. Якщо поведінка дитини викликає занепокоєння, необхідно звернутися до психолога або психотерапевта, який допоможе розібратися в причинах проблем і запобігти їхньому загостренню.

Питання про найсильніший м’яз у людському тілі часто викликає суперечки, бо відповідь залежить від того, як саме визначати “силу”. Якщо брати до уваги здатність створювати максимальну напругу, то в різних ситуаціях лідирують різні м’язи. Наприклад, під час жування щелепні м’язи працюють із великою силою, дозволяючи подрібнювати їжу, навіть коли вона тверда. Коли людина піднімається сходами або бігає, значну роль відіграє великий сідничний м’яз, який “штовхає” тіло вгору, долаючи силу тяжіння. Серце ж працює безперервно, забезпечуючи кровообіг і підтримуючи життя, хоча його сила вимірюється не в кілограмах, а в здатності створювати тиск і ритмічні скорочення.

У спорті та фізіології найчастіше розглядають кілька критеріїв сили: абсолютну силу (максимальне навантаження), відносну силу (відношення сили до маси тіла), витривалість та тривалість роботи. За абсолютною силою часто виділяють жувальні м’язи, оскільки вони можуть створювати значний тиск на зуби. За відносною силою — м’язи, що відповідають за рухи у великих суглобах, зокрема сідничні та стегнові, які підтримують тіло та забезпечують рух у повсякденному житті. Якщо ж брати до уваги витривалість, то серце — беззаперечний “чемпіон”, бо воно працює без перерви протягом усього життя.

Сара Джілліленд із Медичної школи Університету Тафтса пояснює, що однозначної відповіді на це запитання немає. Усе залежить від того, як саме визначати силу м’яза. Це може бути загальна сила, максимальний крутний момент, або ж сила відносно маси або об’єму м’яза. Великий м’яз може демонструвати більше зусилля загалом, тоді як менший м’яз — показувати високу ефективність для свого розміру. Американський фізіолог Домінік Д’Агостіно додає, що зазвичай м’язову силу визначають як максимальну силу, яку може розвинути м’яз або група м’язів. У лабораторіях її вимірюють за допомогою динамометрів або визначають за максимальною вагою, яку людина може підняти. Іноді також враховується витривалість — здатність м’яза чинити опір втомі під час тривалого навантаження. Якщо говорити про абсолютну силу, то найсильнішим м’язом у тілі людини вважається великий сідничний м’яз. Це найбільший за обсягом м’яз, який відповідає за випрямлення ніг, стабілізацію таза та утримання тіла у вертикальному положенні. Саме він створює крутний момент, необхідний для таких дій, як вставання, підйом сходами або біг. Ще один претендент на звання найсильнішого — чотириголовий м’яз стегна, який складається з чотирьох окремих м’язів. Він відповідає за розгинання ноги в коліні. Через свою будову як група м’язів його сила складна для точного вимірювання, але за крутним моментом він дуже потужний.

Камбаловидний м’яз, розташований під литковим, теж відіграє важливу роль — він забезпечує згинання стопи і допомагає підтримувати тіло у вертикальному положенні. Разом із чотириголовим і сідничним, цей м’яз особливо активний під час стояння, ходьби, бігу та стрибків. Однак, якщо брати до уваги силу щодо маси або об’єму, то жувальний м’яз у щелепі виходить на перше місце. Попри невеликі розміри, він створює дуже потужний крутний момент — достатній для розгризання твердих об’єктів. Коли йдеться про витривалість, то найстійкішим є серцевий м’яз. Він працює безперервно, скорочуючись приблизно 100 000 разів щодня і перекачуючи близько 9500 літрів крові. За цим показником серце не має собі рівних. Інші витривалі м’язи — це язик, який залишається активним навіть під час сну, допомагаючи з переміщенням слини та їжі, а також очні м’язи, які виконують тисячі мікрорухів лише за годину читання.

Таким чином, звання найсильнішого м’яза не можна віддати одному переможцю. Різні м’язи демонструють силу у різних категоріях: абсолютна сила, сила на масу, витривалість або ефективність. Усі вони унікальні та незамінні.

Хронічний риносинусит — це стан, який часто сприймають як просто тривалу закладеність носа або постійний нежить. Проте нове дослідження американських вчених показало, що запалення носових пазух може мати значно ширший вплив на організм, зокрема на мозкову активність і загальну якість життя людини. У роботі, яку проводили дослідники Гарвардської медичної школи разом із науковцями з Вашингтонського і Каліфорнійського університетів, йдеться про те, що хронічне запалення може змінювати не лише фізичний стан пацієнта, а й його когнітивні функції та емоційний стан.

Дослідження вказує на те, що у людей із хронічним риносинуситом можуть спостерігатися зміни в активності певних ділянок мозку, які відповідають за обробку болю, емоційні реакції та увагу. Це може пояснювати, чому пацієнти з цим захворюванням часто скаржаться не лише на закладеність носа, а й на загальну втому, зниження концентрації, роздратованість чи навіть погіршення настрою. Відтак риносинусит перестає бути лише “медичною проблемою носа”, а стає станом, що може впливати на повсякденне життя людини в цілому.

У дослідженні взяли участь 44 добровольці, з яких половина мали хронічний риносинусит, а решта були здоровими. За допомогою функціональної МРТ, вчені вивчали кровотік та активність нейронів у мозку. У пацієнтів із риносинуситом виявили нижчий рівень функціонального зв’язку в лобно-тім’яній ділянці мозку, яка відповідає за: концентрацію уваги, розв’язання задач, соціальну поведінку, контроль “блукання розуму” (ненавмисне відволікання). Найбільш виражені зміни спостерігалися у тих, хто мав важку форму закладеності носа. Проте в стандартних когнітивних тестах значного зниження розумових здібностей виявлено не було. Отоларинголог Арія Джафарі зазначає, що багато пацієнтів ігнорують хворобу, вважаючи її дрібницею. Але це поступово впливає на сон, мислення, продуктивність і якість життя. Дослідниця Христина Симонян пояснює: лікування хронічного риносинуситу може тривати роками, а захворювання часто повертається. Інколи потрібне хірургічне втручання, але й воно не гарантує повного одужання.

Звичайна на перший погляд закладеність носа — це не лише дискомфорт. Нові дані вказують на можливий вплив хронічного риносинуситу на мозкові функції, зокрема — увагу та здатність концентруватися. Тож якщо ви місяцями не можете дихати вільно, не варто терпіти — зверніться до лікаря. Можливо, це не просто сезонна алергія, а стан, що впливає на ваш мозок.