Наука

Останні наукові спостереження підтверджують: інтервальне або переривчасте голодування може стати одним із найрезультативніших підходів до зниження маси тіла. Дослідники з Норвегії встановили, що за певних умов такий режим харчування демонструє значно кращі показники, ніж багато традиційних дієт, які роками залишаються популярними у світі.

Суть інтервальної дієти полягає не стільки в обмеженні калорій, скільки в чіткому контролі часу приймання їжі. Протягом доби виділяється конкретне «вікно», у межах якого дозволено їсти, а решту часу організм перебуває в стані відносного голодування. Найпоширеніші формати — 16/8 або 14/10, де перша цифра означає години без їжі, а друга — період, відведений для харчування.

У дослідженні взяли участь 131 жінка віком від 19 до 45 років. Учасниць поділили на чотири групи. Перша практикувала лише інтервальне голодування, друга займалася високоінтенсивними інтервальними тренуваннями, третя поєднувала обидва підходи, а четверта залишалася на звичному харчуванні та рівні фізичних навантажень. Результати показали, що саме поєднання переривчастої дієти та інтенсивних тренувань дало найкращий ефект. За сім тижнів учасниці цієї групи втратили в середньому 3,6 кілограма. Для порівняння, жінки, які лише займалися інтенсивною ходьбою або бігом, схудли в середньому на 1,7 кілограма, а ті, хто дотримувався лише інтервального голодування, — на 2,1 кілограма.

Науковці пояснюють, що скорочення часу приймання їжі природно зменшує кількість споживаних калорій. Водночас фізичні навантаження відіграють ключову роль, оскільки допомагають організму ефективніше спалювати жирові запаси. Саме поєднання цих двох факторів забезпечує максимальний результат для зниження ваги.

У Середні віки алхіміки століттями намагалися відшукати спосіб трансмутації неблагородних металів у золото, вважаючи, що цього можна досягти за допомогою таємничих сумішей і хімічних реакцій. Їхні пошуки були сповнені символізму, експериментів і філософських роздумів, однак жодна спроба не дала бажаного результату. Згодом стало зрозуміло, що проблема полягала не у відсутності ідей чи наполегливості, а в обмежених можливостях тогочасних технологій, які не дозволяли зазирнути в саму структуру атома.

Ситуація докорінно змінилася в XXI столітті, коли фізики Європейського центру ядерних досліджень використали Великий адронний колайдер — найпотужніший прискорювач частинок у світі. Під час одного з експериментів ученим вдалося здійснити ядерну трансформацію: ядра атомів свинцю, зазнавши складних фізичних процесів, втратили частину протонів і фактично перетворилися на ядра золота. Про цей науковий прорив повідомило видання BGR, наголосивши на його унікальності та історичному значенні.

Дослідники працювали з кварк-глюонною плазмою — станом матерії, який існував у Всесвіті в перші миті після Великого вибуху. Для відтворення цих умов атоми свинцю розганяли майже до швидкості світла і зіштовхували між собою. У результаті надзвичайно складних ядерних процесів утворилося близько 86 мільярдів ядер атомів золота. Хоча цифра виглядає вражаюче, фактична маса отриманого золота становить лише трильйонну частку грама. До того ж ці атоми були надзвичайно нестабільними і існували лише кілька мікросекунд, що зробило цей «алхімічний» результат радше побічним ефектом експерименту, ніж його метою. З наукової точки зору перетворення стало можливим завдяки явищу трансмутації — перетворення одного хімічного елемента на інший. Свинець і золото відрізняються кількістю протонів у ядрі: у свинцю їх 82, а у золота — 79. Якщо з ядра атома свинцю видалити три протони, він перетворюється на золото. Контролювати цей процес з точністю фізики не можуть. Під час майже зіткнень атомів, які пролітали повз одне одного на надвисоких швидкостях, їхні електромагнітні поля короткочасно взаємодіяли. У результаті ці поля могли «виривати» протони з ядер свинцю, перетворюючи його на інші елементи — талій, ртуть або золото, залежно від кількості втрачених протонів.

Однак надзвичайно мала кількість отриманого золота, його нестабільність, висока вартість експериментів і залежність від випадковості роблять цей метод абсолютно непридатним для масового виробництва. Попри це, сам факт успішної трансмутації став важливим науковим досягненням і яскравою ілюстрацією того, як сучасна фізика реалізує ідеї, які століттями вважалися неможливими.

NASA оголосило про відстрочення запуску космічного корабля "Оріон" з астронавтами на борту після того, як генеральну репетицію запуску ракети Space Launch System (SLS) визнали невдалою. Репетиція, що відбулася 3 лютого, виявила серйозні технічні проблеми під час підготовки до запуску, зокрема із заправкою ракети рідким воднем і рідким киснем, що є критичними для роботи ракети на етапі старту.

Запуск, який мав відбутися 8 лютого, було скасовано, і тепер інженери NASA працюють над усуненням виявлених несправностей. Як зазначають представники агентства, технічні труднощі з заправкою – це не перший випадок, коли такі складнощі виникають під час підготовки до запуску. Однак цього разу проблема виявилася достатньо серйозною, аби призвести до відкладення старту.

Екіпаж місії “Артеміда-2” — Рід Вайсмен, Віктор Гловер, Христина Кох і Джеремі Хансен — стане першими людьми після 1972 року, які вийдуть за межі низької навколоземної орбіти. Планується 10-денна подорож навколо Місяця з поверненням на Землю. У NASA зазначили, що витоки рідкого водню під час репетиції були усунені, проте агентство вирішило краще підготувати ракету перед стартом, щоб уникнути потенційної катастрофи. Також під час репетиції виявили незначні технічні проблеми із кораблем “Оріон” та проблеми зі зв’язком. Місія “Артеміда-1”, яка стартувала у 2022 році без астронавтів, також стикалася з подібними витоками. Тоді старт відклали з весни на листопад.

Перед запуском “Артеміда-2” екіпаж перебував на карантині з 21 січня і знову повернеться до нього за кілька тижнів до нового старту. Наступний політ з посадкою на Місяць запланований у рамках місії “Артеміда-3” у 2027 або 2028 році.

Дослідники з Університету Пенсільванії (США) створили інноваційну гідрогелеву батарею, яка імітує природні електричні процеси електричного вугра. Ця технологія поєднує гнучкість, безпечність і високий рівень потужності, що робить її перспективною для широкого спектра застосувань, від переносної електроніки та медичних пристроїв до м’яких роботів.

Для створення батареї вчені нанесли кілька шарів гідрогелів різного типу, включно з багатими на воду провідними матеріалами, у строго визначеній послідовності. Такий підхід дозволяє відтворити іонні процеси, які електричні вугри використовують для генерування електричних імпульсів. Завдяки оптимізації хімічного складу і структурної організації шарів батарея досягла потужності, що перевищує показники традиційних м’яких батарей, а також забезпечує стабільну роботу навіть при згинанні чи розтягуванні.

Раніше подібні пристрої вимагали механічної підтримки для роботи. Команда Пенсільванського університету вирішила цю проблему, зробивши шари гідрогелю надзвичайно тонкими — лише 20 мікрометрів. Це дозволило збільшити вироблення енергії без зовнішньої підтримки, оскільки тонкий гідрогель знижує внутрішній опір і підвищує щільність потужності. Шари гідрогелю наносили за допомогою методу центрифугування на обертову поверхню, отримавши ультратонкі та однорідні покриття. Хімічний склад гідрогелю був налаштований для збереження механічної цілісності і низького електричного опору, щоб шари не відшаровувалися під час нанесення. Гідрогелеві батареї залишаються гнучкими, екологічно стабільними та нетоксичними. Вони зберігають воду кілька днів на повітрі та працюють за температур від -112 до 80 градусів за Фаренгейтом без замерзання. Потужність батарей досягає щільності близько 44 кВт/м³, що достатньо для роботи імплантованих датчиків, контролерів м’яких роботів та переносної електроніки. Пристрої функціонують без структурної підтримки, що дозволяє інтегрувати їх у біомедичні або майже біологічні системи. У майбутньому дослідники планують підвищити потужність батарей, поліпшити ефективність підзарядки та надати їм можливість самозарядки.

Раніше в Європі повідомляли про створення першої серійної твердотільної батареї. Фінський стартап Donut Lab розробив технологію, яка відкриває шлях до масового комерційного виробництва таких акумуляторів.

У холодну пору року власники смартфонів часто помічають неприємну ситуацію: пристрій показує нормальний рівень заряду, але раптово вимикається просто на вулиці. Основна причина цього явища криється у властивостях літій-іонних акумуляторів, які використовуються в більшості сучасних гаджетів. За низьких температур хімічні процеси всередині батареї сповільнюються, через що смартфон не може віддавати енергію у звичному режимі.

Найпростішим і водночас найдієвішим способом захисту пристрою від холоду є зберігання його ближче до тіла. Внутрішня кишеня куртки або пальта дозволяє підтримувати стабільнішу температуру, тоді як зовнішні кишені, рюкзаки чи сумки майже не захищають гаджет від морозного повітря. Навіть кілька хвилин на сильному холоді можуть суттєво знизити працездатність акумулятора.

Якщо критично залишатися на зв’язку на вулиці, варто носити із собою повербанк. Він підтримує телефон у робочому стані, навіть якщо заряд батареї швидко падає на холоді. Варто пам’ятати, що й зовнішній акумулятор чутливий до морозу, але як страховка він стане в пригоді. Користувачам, які обирають новий смартфон, радять звернути увагу на моделі з кремнієво-вуглецевою батареєю (Si/C). Такі акумулятори мають високу ємність і підвищену морозостійкість, і їх пропонують в основному китайські бренди, такі як Xiaomi, OnePlus, Oppo та Realme. На морозі індикатор батареї може показувати неправильний рівень заряду. Контролер живлення часто некоректно оцінює стан акумулятора, через що телефон вимикається, хоча фактично заряд ще є. У таких випадках не варто намагатися примусово увімкнути апарат — достатньо відігріти його в приміщенні, і показник заряду відновиться. Важливо уникати зарядки смартфона одразу після повернення з вулиці. Різкий перепад температур може спричинити конденсат на внутрішніх компонентах, що загрожує коротким замиканням та корозією. Пристрій слід залишити на 20-30 хвилин, щоб він нагрівся до кімнатної температури, і лише потім підключати зарядку.

Низькі температури також впливають на роботу екрану і сенсора, особливо у дисплеях IPS. Рідкі кристали втрачають рухливість, через що інтерфейс працює повільніше, а сенсор може гірше реагувати на торкання. Експерти радять користуватися гарнітурою для дзвінків та активувати в налаштуваннях режим підвищеної чутливості сенсора для роботи в рукавичках.

Норвезькі дослідники дійшли висновку, що переривчаста, або інтервальна, дієта здатна забезпечити значно кращі результати у зниженні ваги порівняно з багатьма традиційними системами харчування. За підсумками наукової роботи, її ефективність може бути майже вдвічі вищою, однак лише за умови поєднання з регулярною та інтенсивною фізичною активністю. Сам по собі режим харчування без руху не дає максимального ефекту.

Інтервальне голодування базується не стільки на суворому підрахунку калорій, скільки на обмеженні часу приймання їжі протягом доби. Найпоширеніші схеми передбачають харчове «вікно» тривалістю 6–8 годин, тоді як решту часу організм перебуває у стані відносного голодування. Такий підхід, за словами науковців, сприяє активнішому використанню жирових запасів як джерела енергії.

У дослідженні взяли участь 131 жінка віком від 19 до 45 років. Учасниць поділили на чотири групи. Перша практикувала лише інтервальне голодування, друга займалася високоінтенсивними інтервальними тренуваннями, третя поєднувала обидва підходи, а четверта залишалася на звичному харчуванні та рівні фізичних навантажень. Результати показали, що саме поєднання переривчастої дієти та інтенсивних тренувань дало найкращий ефект. За сім тижнів учасниці цієї групи втратили в середньому 3,6 кілограма. Для порівняння, жінки, які лише займалися інтенсивною ходьбою або бігом, схудли в середньому на 1,7 кілограма, а ті, хто дотримувався лише інтервального голодування, — на 2,1 кілограма.

Науковці пояснюють, що скорочення часу приймання їжі природно зменшує кількість споживаних калорій. Водночас фізичні навантаження відіграють ключову роль, оскільки допомагають організму ефективніше спалювати жирові запаси. Саме поєднання цих двох факторів забезпечує максимальний результат для зниження ваги.

Американське космічне агентство NASA проводить ключовий етап підготовки до запуску ракети-носія Space Launch System — так звану генеральну репетицію старту, від якої безпосередньо залежить готовність першої за понад пів століття пілотованої місії до Місяця. Саме результати цього випробування визначать, чи зможе програма «Артеміда» перейти до наступного етапу та коли буде затверджено фінальну дату польоту «Артеміди-2».

На цей момент надважка ракета Space Launch System встановлена на стартовому майданчику 39B Космічного центру імені Кеннеді у штаті Флорида. Інженери перевіряють усі ключові системи — від заправки паливом до роботи електроніки та програмного забезпечення. Тест імітує повну послідовність дій перед реальним запуском, що дозволяє виявити навіть найменші технічні відхилення без ризику для екіпажу.

Генеральна репетиція старту розпочнеться у вівторок, 3 лютого, о 4 годині ранку за київським часом. Під час неї інженери NASA повністю відтворять процедуру підготовки до запуску, включно із заправкою ракети надхолодним рідким воднем і рідким киснем, перевіркою всіх систем та відпрацюванням зворотного відліку. Фахівці також моделюватимуть можливі технічні затримки і відпрацьовуватимуть процедури зливу палива з баків у разі скасування запуску через несприятливу погоду або несправності. Хоча астронавти не перебуватимуть на борту корабля «Оріон» під час репетиції, наземні команди все одно відпрацьовуватимуть усі дії, пов’язані з пілотованим польотом. Під час тестування інженери навмисно кілька разів зупинятимуть зворотний відлік, зокрема на ключовому етапі за 1 хвилину і 30 секунд до старту. Саме в цей момент команди запуску перевіряють, чи відповідає основний ступінь ракети вимогам для польоту. Такі багатоетапні перевірки необхідні через складність систем Space Launch System, яка є найпотужнішою ракетою в історії NASA. Місія «Артеміда-2» стане першою пілотованою місячною експедицією з часу завершення програми «Аполлон» у 1972 році. Нова програма «Артеміда» має на меті не лише повернення людини на Місяць, а й створення умов для тривалої присутності там у майбутньому.

Під час «Артеміди-2» чотири астронавти здійснять політ навколо Місяця і повернуться на Землю. Протягом приблизно 10 днів вони тестуватимуть системи життєзабезпечення, навігації та зв’язку космічного корабля. Ця місія є підготовчим етапом до «Артеміди-3», у межах якої NASA планує знову висадити астронавтів на поверхню Місяця у 2027 або 2028 році.

Після завершення генеральної репетиції запуску інженери NASA проаналізують усі отримані дані та ухвалять рішення щодо остаточної дати старту місії «Артеміда-2».

19 січня Сонце зазнало найпотужнішої магнітної бурі за останні двадцять років, результатом якої стало рясне полярне сяйво, видиме на великій частині планети. Яскраві сяйвові візерунки спостерігалися над Канадою, північними штатами США, а також у ряді європейських країн, включно з Німеччиною, Швейцарією, Скандинавією та Балтією.

Магнітні бурі виникають через викиди сонячної корони та потужні потоки заряджених частинок, які досягають земної магнітосфери. Ці частинки взаємодіють із магнітним полем Землі, створюючи світлові ефекти, що прийнято називати полярним сяйвом. Під час сильних бур явище може бути видно навіть на середніх широтах, тоді як зазвичай його спостерігають лише у високих широтах біля полярних областей.

Як пояснюють у Національному управлінні океанічних і атмосферних досліджень США (NOAA), буря стала наслідком масового викиду заряджених частинок зі Сонця у неділю. Хмара викиду подолала відстань від Сонця до Землі майже за 25 годин, тоді як зазвичай така відстань долається протягом 3–4 днів.

Геомагнітна буря досягла рівня G4 о 19:38 за Гринвічем (21:38 за Києвом) 19 січня, що відповідає другій за силою категорії. Координатор служби NOAA Шон Дал зазначив, що востаннє сонячна буря такої сили вплинула на Землю у 2003 році.

Геомагнітні бурі спричинюють серйозні порушення магнітного поля планети. Вони можуть становити загрозу для роботи супутників, космічних об’єктів та енергетичних мереж, зокрема спричиняти перебої з електропостачанням.

Таким чином, сонячна активність на початку 2026 року встановила новий рекорд за останні два десятиліття, продемонструвавши потенційну небезпеку для технологічних систем на Землі та надзвичайну красу природних явищ у вигляді полярного сяйва.

Науковці дійшли висновку, що одна з найактивніших сейсмічних зон планети — район так званого потрійного зчленування Мендосіно біля західного узбережжя Сполучених Штатів — має значно складнішу геологічну будову, ніж припускалося раніше. Оновлені дослідження свідчать про підвищений рівень сейсмічної небезпеки для прибережних територій Каліфорнії та суміжних регіонів, що може мати серйозні наслідки для прогнозування землетрусів.

Традиційна модель пояснювала активність цієї зони взаємодією трьох великих тектонічних структур: розлому Сан-Андреас, зони субдукції Каскадія та розлому Мендосіно. Вважалося, що саме на стику цих трьох плит формується унікальне середовище з підвищеною частотою землетрусів різної сили. Проте нові дані поставили під сумнів спрощене уявлення про цю геологічну конфігурацію.

За словами геофізика Аманди Томас, ця складна структура може містити невраховані раніше ризики. Порушення в прихованих розломах здатне раптово вивільнити накопичену енергію, що підвищує ймовірність сильних землетрусів у регіоні. Нові моделі також враховують крихітні низькочастотні землетруси, які раніше залишалися непоміченими. Нова схема показує, що дві частини розлому приховані під поверхнею, а на південному кінці зони субдукції Каскадія від Північноамериканської плити відколовся шматок, який разом із плитою Горда занурюється під континент. На північному напрямку рухає гірські породи фрагмент “Піонер”, розлом між яким і Північноамериканською плитою майже горизонтальний і невидимий з поверхні.

Вчені підкреслюють, що невраховані складності структури можуть змінити оцінку сейсмічної небезпеки для мільйонів жителів західного узбережжя США. Попередні моделі недооцінювали напругу, що накопичується в надрах, а отже, сильний землетрус може статися несподівано.

Археологи підтвердили існування раніше невідомого священного озера на території храмового комплексу Карнак у Луксорі, Єгипет. Про це оголосила спільна єгипетсько-китайська археологічна експедиція під час офіційної пресконференції, присвяченої результатам багаторічних досліджень. Відкриття стало важливим доповненням до розуміння релігійної та обрядової інфраструктури одного з найвизначніших центрів Стародавнього Єгипту.

Карнак протягом понад тисячі років був ключовим осередком релігійного, політичного та економічного життя держави. Комплекс включав численні храми, святилища, алеї сфінксів і монументальні зали, присвячені головним божествам, насамперед Амону-Ра. Виявлення нового озера свідчить про те, що культова система Карнаку була ще складнішою, ніж вважалося раніше, і передбачала використання кількох ритуальних водойм.

У єгипетських релігійних віруваннях існувало поняття “Нун”, що символізувало первісні води, з яких виник світ. Священні озера в храмах символізували цю космічну воду і виконували важливу роль у ритуальному очищенні та щоденних культових практиках. Нещодавно знайдене озеро відповідає цій концепції. Озеро має площу приблизно 50 квадратних метрів і складається з викладеного каменем басейну, розташованого всередині храмової огорожі. Археологи зазначили, що його конструкція відповідає архітектурним та символічним особливостям священних озер, знайдених в інших великих єгипетських храмах, підтверджуючи його ритуальне призначення. Єгиптолог Вінсент Рондо, почесний директор Департаменту єгипетських старожитностей Луврського музею, пояснив, що священні озера служили “важливими теологічними інструментами”, дозволяючи храмовим комплексам діяти незалежно та проводити ритуали. Священики використовували воду для очищення перед церемоніями, що підкреслює значення озера в житті храму.

Розкопки навколо озера виявили додаткові матеріали, пов’язані з релігійною діяльністю. У каплиці, присвяченій богу Осірісу, археологи знайшли три святилища, кістки тварин та кілька невеликих статуеток. Ці знахідки свідчать про постійне використання храму в ритуальних цілях і жертвопринесення, підтверджуючи, що Карнак залишався активним релігійним центром протягом тривалого часу.