Лідер опозиції Бенні Ганц, який приєднався до військового кабінету Ізраїлю після нападів ХАМАС 7 жовтня, підкреслив рішучість країни та її західних союзників у зв’язку з подальшими діями проти Ірану.
“Ізраїль відповість у відповідний спосіб та у відповідний час, які ми оберемо. Це важливий крок для нашої національної безпеки, і ми маємо підтримати цей стратегічний курс”, – заявив політик. “Протистояння з Іраном — це протистояння світу з Іраном. Це досягнення, яке вимагає нашої уваги та мобілізації для забезпечення безпеки Ізраїлю”.
Слова, використані паном Ганцем, не виключають можливості ще одного нападу на іранські цілі або першого відкритого удару Ізраїлю проти Ірану. Ізраїль уже неодноразово атакував ядерну програму Ірану, здійснював кібератаки та вбивав чиновників і вчених. Однак можливо, буде знайдено час для дипломатичної відповіді, яку президент Джо Байден хоче обговорити на зустрічі G7, що скликана ним для найбагатших західних країн.
Остання ескалація конфлікту на Близькому Сході, спровокована нападом ХАМАС на Ізраїль, почалася два тижні тому, коли Ізраїль атакував посольство Ірану в Дамаску. Під час авіаудару 1 квітня загинули високопоставлений генерал Мохаммад Реза Захеді і п’ятеро членів Корпусу вартових ісламської революції.
Рішення про атаку не було узгоджене з американцями. Ізраїль, ймовірно, вважав можливість знищення старших командирів Корпусу вартових ісламської революції Ірану як ризик, на який варто піти.
Публічно Ізраїль приводить непереконливі аргументи, що присутність старших військових офіцерів у дипломатичних приміщеннях робила будівлю законною мішенню. Але більш важливим є той факт, що Іран вирішив інтерпретувати авіаудар як напад на свою власну територію.
Дуже швидко стало зрозуміло, що Іран відповість. Послання Ірану було передане не лише у натяках, а й у недвозначних заявах його верховного лідера, аятоли Алі Хаменеї.
Ізраїль, разом зі США та їхніми союзниками, отримав численні попередження про можливу загрозу. Після відвідин рідного штату Делавер на вихідних, президент Байден повернувся до Білого дому.
Іран вирішив розпочати атаку не з використанням надзвукових балістичних ракет, а з повільних безпілотників, які протягом двох годин відображалися на радарах під час наближення до цілей.
Цей напад виявився більшим, ніж очікувало багато аналітиків, які стежили за діями найлютішого ворога Ізраїлю. Це спонукає багатьох ізраїльтян очікувати на відповідь зі свого боку.
Іран вперше запустив зі своєї території близько 300 безпілотників, крилатих та балістичних ракет на територію Ізраїлю. Більшість з них було збито потужною протиповітряною обороною. США, Велика Британія та Йорданія змогли підтримати Ізраїль у цей важливий час, особливо протягом ночі. Президент Байден підтвердив свою обіцянку надати “залізну” безпеку Ізраїлю, що фактично означає: “ми за вас стоїмо”.
Натомість американці закликають Ізраїль до стриманості. Президент Байден вислав прем’єр-міністру Нетаньягу чітке повідомлення: атака Ірану була зірвана, Ізраїль виборов перемогу, тому не загострюйте ситуацію, відповідаючи військовими ударами по іранській території. Високопосадовий західний дипломат зазначив, що наразі життєво важливо встановити межу, щоб запобігти подальшій ескалації.
Здається, Іран також сподівається на це. Він дав сигнал, що відповідь на ізраїльський удар по Дамаску вже готовий, і подальша ескалація можлива лише у разі нового удару з боку Ізраїлю.
Іранці, схоже, прагнуть знизити напругу після двотижневої кризи та загроз, спровокованих ізраїльським ударом по їхньому дипломатичному комплексу в Дамаску.
Можливо, Іран сподівався завдати більшої шкоди, ніж вдалося. Або він відкрито говорив про свої плани щодо атаки на Ізраїль, щоб у того було менше підстав для відповіді.
Ірану би хотілося повернутися до політики стримування, що існувала до ізраїльського удару по комплексу в Дамаску. Однак це може бути складно після того, як Ізраїль та його союзники збили майже всі снаряди, запущені Іраном у їхній бік.
Цей напад на Ізраїль не мав повномасштабного характеру. Іран протягом років нарощував свою ракетну потужність, та міг би використати значно більше зброї. Хезболла в Лівані також могла приєднатися до нападу, проте цього не сталося. Ця організація, що є найсильнішим союзником Ірану з арсеналом ракет та снарядів, залишилася осторонь.
Прем’єр-міністр Нетаньяху може бути задоволений тим, що атака Ірану відвела Газу з перших сторінок ЗМІ. Це надає йому перерву від гуманітарної кризи та неспроможності досягти військових цілей Ізраїлю у контексті заручників та розгрому ХАМАС.
Лише кілька днів тому міжнародна увага була прикута до розбіжностей між Байденом та Нетаньяху через голод, викликаний ізраїльською блокадою Гази. Зараз мова йде про єдність. Нетаньяху також може позиціонувати себе як рішучого та розумного лідера, захисника свого народу, навіть попри те, що його численні вороги в Ізраїлі прагнуть відсторонити його від влади. Вони стверджують, що його необдумана, небезпечна політика до 7 жовтня змусила ХАМАС повірити, що Ізраїль є вразливим.
Однак те, що залишається незмінним, – це бажання американців знайти спосіб запобігти загостренню війни у регіоні. Шляхом перетину багатьох червоних ліній – атака Ізраїлю на дипломатичний об’єкт та пряма атака Ірану на Ізраїль. Деякі праві крила в Ізраїлі вже вимагають відповіді. Ці заклики не вщухнуть.
Завданням дипломатів G7 буде знаходження способів запобігти відносинам у регіоні досягти більшого руйнування. Повільний, але стабільний спуск у катастрофу відбувався протягом усіх шести місяців після нападу ХАМАС на Ізраїль.
Якщо Ізраїль послухає поради президента Байдена і не відповість ударом, Близький Схід може вдихнути з полегшенням. Проте немає жодних гарантій, що цей небезпечний епізод завершиться.
