Кінець цього року для України став точкою біфуркації – зійшлися потреби відповісти відразу на декілька ключових викликів.
Перший із цих викликів чітко і талановито визначив головнокомандувач ЗСУ Валерій Залужний у своїй глибокій, дійсно проривній статті в Economist.
Виклик полягає у тому, що розпочатий п’ять місяців тому наступ із метою відвоювати якщо не всі, то хоча б дуже значні окуповані українські території, своїх цілей, на превеликий жаль, не досягнув. І на полях боїв із-за паритету можливостей обох сторін склалася патова ситуація, коли ані Україна, ані Росія не зможе досягти швидких істотних успіхів. Іншими словами, військові дії перейшли у формат позиційної війни.
За тиждень, що минув з виходу статті Залужного її уважно прочитали і проаналізували багато фахових військових спеціалістів. Важливим у акцентованому Залужним виклику довгої позиційної війни є два моменти. По-перше, головнокомандувач ЗСУ об’єктивно зафіксував очевидну реальність, яка склалась під кінець цього року на полях війни з російським агресором. Це, безумовно, правильно. І набагато продуктивніше, ніж закривати очі на цю реальність та робити вигляд, що
а) наша армія швидко та масштабно звільняє всі окуповані з 2014 року українських територій і
б) це просування має всі шанси вже у найближчому майбутньому привести до звільнення всіх цих територій.
По-друге, комплексний фаховий аналіз головнокомандуючого ЗСУ – це жодним чином не панічні настрої поразки у стилі «всьопропало». Навпаки, навіть назва його статті «Сучасна позиційна війна та ЯК У НІЙ ПЕРЕМОГТИ» говорить про націленість автора на пошук дієвих та реалістичних засобів ПЕРЕМОГИ у тій складній ситації, яка склалася на полі бою.
«Для виходу з позиційної форми на нинішньому етапі ведення війни насамперед необхідно: завоювання переваги у повітрі; подолання глибокоешелонованої системи мінно-вибухових загороджень; підвищення ефективності контрбатарейної та радіоелектронної боротьби; створення та підготовка необхідних резервів.
Слід узяти до уваги те, що суттєву роль у виході з позиційної форми ведення війни відіграє повсюдне використання у військовій справі інформаційних технологій та раціональна організація логістичного забезпечення.
Необхідність уникнення переходу від позиційної форми до маневреної зумовлює потребу в пошуку нових та нетривіальних підходів до подолання військового паритету з противником», – пише генерал Залужний.
Другий виклик полягає у тому, що довго існуючий баланс між розділом компетенцій цивільного та військового керівництва у діяльності по забезпеченню ефективного спротиву російській агресії бкв порушений.
Як правильно констатує Бі-Бі-Сі, «за півтора року великої війни в Україні сформувалася унікальна модель, коли одна надпопулярна людина – президент Володимир Зеленський – займався просуванням інтересів своєї держави на різноманітних міжнародних майданчиках, забезпечував їй підтримку цивілізованого світу і домовлявся про допомогу від іноземних партнерів, а інша надпопулярна людина – Валерій Залужний – воював, знищував окупантів і звільняв українські землі».
Тепер ця дійсно ефективна та продуктивна модель, на превеликий жаль, порушена. Й порушена вона була діями президента Зеленського та його оточення. Так, чиновник президентської канцелярії (офісу президента) Ігор Жовква дозволив собі критично оцінити у публічному виступі сам факт публікації статті головкому ЗСУ та її зміст.
У той же час і сам Зеленський публічно коментуючи статтю Валерія Залужного для The Economist про те, що справи на фронті зайшли в глухий кут, Зеленський заявив, що, на його думку, ситуація не є патовою.
Але набагато важливіше те, що тиждень тому, 3 листопада, президент Зеленський своїм указом в обхід главкома ЗСУ і без подання Валерія Залужного звільнив з посади головнокомандувача Сил спеціальних операцій Віктора Хоренка, замінивши його на офіцера Сергія Лупанчука.
Свідченням того, що ситуація у взаєминах між керівництвом держави і ЗСУ продовжує залишатися напруженою, став пост депутата Верховної Ради від Блоку Петра Порошенко Володимира Ар’єва. Який три дні тому написав у Фейсбуці, що, за його даними, міністр оборони Рустем Умєров вніс подання про відставку головнокомандувача ЗСУ Валерія Залужного. У соцмережах виникла паніка. Не пройшло і години, як Ар’єв зніс опублікований ним пост – мовляв, інформація про відставку Залужного не підверджується. Ця ситуація знову звернула увагу суспільства на ситуацію навколо главкома ЗСУ.
Третій виклик – необхідність Україні перейти на «військові рейки». Через 20 місяців після початку Росією повномасштабної війни наша економіка досі не перейшла на «військові рейки». У той час як історія попередніх двох світових війн переконливо доводить, що такий крок – обов’язкова умова для перемоги.
І, нарешті, четвертий виклик – відсутність затвердженої допомоги нашій країні від США, ключового союзника у відбитті російської агресії. Ще з вересня у Конгресі США продовжується гостре протистояння між прихильниками та противниками надання такої допомоги. Її жертвою навіть став спікер Палати представників республіканець Кевін Маккарті –Палата представників Конгресу США вперше у своїй історії відправила спікера у відставку. Після чого новий спікер Палати представників США із Республіканської партії Майк Джонсон вирішив відкласти питання допомоги нашій країні «у довгий ящик». І підтримав ініціативу про розділення допомоги Ізраїлю від допомоги США нашій країні та Тайваню.
Але демократи у Сенаті США, які послідовно підтримували заклик президента Байдена до наданя допомогі Україні, Ізраїлеві та Тайваню у одному пакеті 7 листопада заблокували спроби республіканців швидко схвалити законопроект про надання надзвичайної допомоги окремо Ізраїлю без передбачених коштів для України.
Протистояння продовжується…
У «сухому залишку» маємо те, що пакети допомоги нашій країні від США суттєво зменшилися у розмірах. «Ми продовжимо передавати пакети, вони просто стають меншими. Тож ми дуже просимо Конгрес ухвалити запит із додатковими асигнуваннями, який надіслав президент, аби ми могли надалі задовольняти потреби України на полі бою», – заявила заступниця речника міністерства оборони США Сабріна Сінгх.
Таким чином, важливо констатувати наступне: ситуація навколо продовження успішного спротиву російській агресії й поверненню окупованих територій станом на середину листопада дійсно є серйозною. Але вона, на щастя не є ані гостро критичною, ані безвихідною.
Ці чотири виклики на то і є викликами, а не безвихідними ситуаціями, щоб давати на них ефективні відповіді. І як доводить новітня українська історія успішного відбиття російської агресії й перемог над таким небезпечним ворогом як Росія, наше суспільство разом із ЗСУ здатні швидко консолідуватися, діяти сміливо та мудро й перемагати.
