Іноді найбільші світові події залишають неочевидні наслідки — ті, що проявляються не одразу, а роками пізніше, закладені в дрібних, майже непомітних моментах. Одним із таких прихованих впливів пандемії COVID-19 стало те, як вона змінила здатність дітей розпізнавати емоції.
Про це йдеться у новому дослідженні Утрехтського університету під керівництвом Карлін ван ден Бумен, опублікованому в журналі Developmental Cognitive Neuroscience, яке проаналізувало майже 1000 дітей — як до пандемії, так і під час неї. На перший погляд, наслідки пандемії здаються переважно фізичними — ізоляція, хвороби, збої в навчанні. Але команда дослідників виявила дещо глибше: вплив на соціально-емоційний розвиток. У ранньому віці діти вчаться розпізнавати емоції, спостерігаючи за обличчями дорослих. Але обличчя під масками і обмежені соціальні контакти порушили цей природний процес навчання. Результати показали, що діти “покоління пандемії” значно гірше розрізняють базові емоції, зокрема щастя та страх.
Нейровимірювання також підтвердили: мозкова активність таких дітей суттєво відрізняється під час демонстрації щасливих облич — це вказує на відхилення в обробці емоцій ще на рівні мозку. Це не просто емоційна тонкість — це ключова навичка, яка впливає на стосунки, шкільне життя і здатність інтегруватися в суспільство. Як підкреслює ван ден Бумен, ці “невидимі” наслідки варто враховувати при прийнятті політичних рішень, що стосуються майбутніх криз і заходів безпеки.
Проте є і добрі новини: попередні дослідження показують, що багато таких затримок — тимчасові. Вони можуть компенсуватися з віком або завдяки цілеспрямованому розвитку. Однак науковці закликають не втрачати пильності, адже наслідки пандемії можуть бути не менш глибокими, ніж її перші хвилі.
