Організація Об’єднаних Націй опинилася на межі фінансового колапсу через масштабні затримки та відмови від виплати обов’язкових внесків з боку ключових донорів. США та Китай, які сукупно забезпечують 42% базового бюджету ООН, наразі заморозили свої транші. Генеральний секретар ООН Антоніу Гутерреш офіційно попередив країни-учасниці, що організація фактично почала «гонку до банкрутства». Якщо фінансова ситуація найближчим часом не стабілізується, ліквідні кошти міжнародного інституту можуть повністю вичерпатися вже до середини серпня 2026 року.
За даними видання The Wall Street Journal, критичний пік грошового дефіциту за часом збігається з активною фазою дипломатичного процесу щодо обрання наступника Гутерреша на посаді Генсека. Наразі сукупна заборгованість Вашингтона перед бюджетом ООН перевищує 4 мільярди доларів, тоді як Пекін недоплатив 455 мільйонів. У той час як китайське керівництво публічно декларує намір виконати свої фінансові зобов’язання, Білий дім та Конгрес США займають жорстку позицію. Американська сторона наполягає, що відновлення повноцінного фінансування можливе лише після впровадження радикальних заходів економії всередині організації, зокрема масштабного скорочення бюрократичного апарату та суворого обмеження закордонних службових відряджень.
Для стабілізації ситуації керівництво ООН вже вжило низку жорстких заходів економії. Організація повністю ліквідувала близько 3000 адміністративних та управлінських посад, а також припинила роботу частини регіональних офісів і закордонних місій. У центральному офісі в Нью-Йорку запроваджено ліміти на використання енергоресурсів та скорочено робочі години для штатних перекладачів. Крім того, ООН прискорила виведення військових контингентів з країн Африки та суттєво урізала бюджети на фінансування глобальних миротворчих операцій.
Ситуацію ускладнює юридична обмеженість інструментів антикризового менеджменту. Відповідно до чинного статуту, ООН не має права залучати запозичення чи брати кредити. Крім того, вище керівництво організації позбавлене повноважень одноосібно проводити глибоку реструктуризацію або масові звільнення працівників, хоча саме на оплату праці персоналу припадає близько 70% усіх витрат бюджету. Будь-які рішення щодо кадрових чи структурних реформ вимагають обов’язкового погодження та консолідованого голосування всіх 193 держав-членів ООН.
