Чим насправді пахнув Стародавній Рим? Це питання рідко з’являється у підручниках, хоча запахи — невіддільна частина міського життя. Дослідники намагаються відтворити ароматичний ландшафт імперії за допомогою стародавніх текстів, археології та аналізу побуту.
Сучасний турист у Римі міг би не витримати ті запахи, що панували тут дві тисячі років тому. І ось чому. Римська каналізація здебільшого обслуговувала дощову воду. Більшість туалетів не була до неї під’єднана. Людські й тваринні відходи викидалися у вигрібні ями або просто на вулицю. Із вивезенням сміття все було погано — особливо для бідних районів. Померлих людей і тварин часто залишали на відкритому повітрі, чекаючи, поки їх приберуть. Якщо ти не аристократ — гігієна і ритуали поховання залишали бажати кращого. Римляни любили громадські купальні, але не знали мила. Тіло натирали ароматизованою олією, яку потім зчищали спеціальним металевим скребком. Уся “чистота” — умовна: залишки поту, жиру й бруду просто змивалися в загальні стоки лазень. Попри загальний сморід, римляни не нехтували запахами. Вони використовували рози, корицю, ладан, бджолиний віск, створювали парфуми та ароматизували навіть статуї богів. Археологи знаходили рештки парфумерних майстерень у Пестумі й Делосі. Так, ще у І ст. до н.е. існували рецепти дезодорантів і зубних паст на основі трав та мінералів. Часто це були засоби внутрішньої дії — для “очищення зсередини”.
У сучасному розумінні міста Стародавнього Риму могли пахнути нестерпно. Але античні джерела свідчать: ці запахи не просто терпіли — їх вважали нормою. Для деяких — навіть символом розвиненого життя.
